Студентка другого курсу взяла участь у міжнародному волонтерському проекті EVS від ERASMUS+

Студентка другого курсу кафедри Педагогіки та соціальної роботи (Соціальна робота УКУ / Social Work UCU) – Катерина Симоненко , разом з 11-ма українськими волонтерами, взяла участь у міжнародному волонтерському проекті EVS (European Voluntary Service) від ERASMUS+. На березі Балтійського моря, у місті Гдиня, Катерина працювала в організації “Vitava”. 

Processed with VSCO with hb2 preset

  1. Який це проект (що, де, коли) і як Ви про нього дізналися, як стали учасницею?

Ще в травні, перед початком сесії, я шукала можливості поїхати на цікаві проекти влітку і, оскільки я давно хотіла взяти участь у проекті за кордоном, я багато часу проводила на сайті ERASMUS+. Також я давно мала мрію взяти участь у проекті EVS (European Voluntary Service), тож я особливу увагу звертала на ці проекти. Крім того, мені дуже хотілось взяти участь в проекті, який безпосередньо пов’язаний з моєю спеціальністю в університеті. І мені пощастило знайти проект, який відповідав всім цим трьом критеріям. Тож я заповнила заявку і через два місяці я вже була в літаку Київ – Гданськ. 

 

  1. Чим Ви займалися впродовж проекту?

Сам проект проходив у маленькому місті Гдиня на березі Балтійського моря. Я і ще 11 українських волонтерів працювали в організації “Vitava”. Ця організація функціонує як центр допомоги дітям, чиї родини опинились у важких життєвих обставинах. Vitava має кілька центрів допомоги в різних частинах міста, куди діти приходять після школи і роблять уроки, проходять групову терапію з психологами, відвідують різноманітні екскурсії, готують їсти і так далі. В літній час організація працює як табір для тих самих дітей. Наша задача як волонтерів була допомагати вихователям проводити програму, також проводити воркшопи та ігри для дітей протягом одного місяцю. 

Processed with VSCO with hb2 preset

  1. Що Вас вразило/здивувало/засмутило/запам’яталося?

Насправді, мене вразило те, що такі проекти взагалі існують і те, наскільки масштабно працюють такі ініціативи. Окрім того дуже незвичними для мене були підходи до роботи з дітьми: за місяць я жодного разу не чула, щоб хтось із вихователів кричав на когось із дітей або якось їх сварив, а дисципліна будувалась на “попередженнях” ( отримуєш три попередження за погану поведінку, і не береш участь у наступному дні табору). І загалом, те, що організація давала дітям – це досвід, якого вони могли не отримати в родині (як похід в кіно або зоопарк, навички готування, комунікаційні навички і так далі). 

 

  1. Хто ще був учасником і чи плануєте ви надалі робити щось спільно?

За місяць в Польщі я подружилась з кількома учасницями проекту, після того ми ще брали участь уже в українських проектах і плануємо робити то надалі. 

 

  1. Чи порадили б Ви іншим брати участь? Чому?

Так, одностайно я би радила брати участь у подібних проектах.
По-перше, міжнародні проекти дають дуже багато навичок виживання і комунікації (надто якщо проект проходить в країні, чиєї мови ви не знаєте). По-друге, такі проекти дають можливість якісно побачити культуру іншої країни, бо багато в чому вони побудовані на взаємодії із людьми поза проектом також. По-третє, завдяки таким проектам можна інтенсивно прокачати рівень іноземної мови. Ну і вкінці кінців, це просто весело)

IMG_20190714_001507_123